В августе мы встретились с Андре, чтобы раскрыть и записать на камеру его автобиографические истории о путешествиях в Индию и о том, какой была йога в 1970-х.
Я очень рад, что это видео наконец выходит в свет. Андре своими рассказами дает почувствовать, какой была Азия в те годы. Его путешествия по так называемой "дороге хиппи" через Турцию, Иран, Афганистан, Пакистан тех лет оживают в этом видео. Некоторые из них ужасны и драматичны, другие – увлекают своей неповторимостью. Можно ли представить, что в Афганистане глава племени дарит европейцу двух своих дочерей на ночь? Или что для прохождения границы в Иране нужно быть голым? Как добыть воду в Азии, когда ее там еще не начали бутылировать? Или какую роль играет пистолет в багаже путешествующего по Востоку йога?
Помимо самих странствий в Азии, я задал Андре много вопросов о йоге тех лет в Европе. Ответы вас порадуют своей неоднозначностью: йогини на каблуках и в вечерних платьях, индийские дикие йоги в дорогих люксовых отелях. Очень интересные факты раскрыты о его опыте работы с Кришнамурти, Дешикачаром и другими учителями тех лет.
Отдельно я поднимаю вопрос о его отношении к войне. Андре и его федерация были первыми из йоговских европейских организаций, которые связались с нами в первый день войны и предложили принять украинские йоговские семьи в домах его учеников во Франции и Швейцарии.
Все это в одном интервью здесь:
https://youtu.be/loTPHM0B9ng
К видео прилагаются субтитры с переводом.
Очень рекомендую тем, кто интересуется историей йоги, отдельно 70-ыми и особенно, – кто практикует в Европе!
Джейсон Берч, Марк Синглтон. «Хатха-абхьяса-паддхати»: хатха-йога на заре современности
Рад сообщить, что мы опубликовали новый перевод проекта @YogaScience. На этот раз представляем вам статью Д. Берча и М. Синглтона о рукописи «Хатха-абхьяса-паддхати» – оба автора хорошо известны в йоговских кругах.
Текст рукописи вызывает большой интерес. Благодаря ему проясняется история динамических комплексов «вьяям» в йоге. Авторы указывают на связь данного текста с так называемым динамическим «майсорским стилем», или стилем Кришнамачарьи. И хотя сын Кришнамачарьи, Дешикачар, часто указывал на то, что отец постоянно сам придумывал новые подходы и подстраивал их под своих учеников, – тем не менее, Кришнамачарья был знаком с «Хатха-абхьяса-паддхати», и этот текст явно оказал на него сильное влияние.
Перевод любопытен также с точки зрения истории хатха-йоги. В нем содержатся описания 120 асан, он пестрит изложениями множества очистительных процедур, некоторые из которых не описаны в «Прадипике» (например, бхраманакрии (bhrāmaṇakriyā) и адхарашуддхикрии (ādhāraśuddhikriyā) для чистки кишечника).
Особенно интересны описания асан на веревках – раджвасана (rajjvāsana). В соответствии с текстом, некоторые асаны выглядят весьма изощренно: они выполнялись на канате, подвязанном к потолку хижины на высоте приблизительно 6 метров. Мне было приятно узнать об асане на веревках "Летучая мышь". Когда я писал книгу по Йога-патте, данная статья еще не была опубликована, а о манускрипте не было известно. И когда мне нужно было придумать название для асаны на веревках в перевернутом состоянии вниз головой, я наименовал ее сначала «летучей мышью». Позже, на занятиях с учениками, это название жаргонизировалось в «Бэтмен».
В статье имеется много занимательных отсылок и к другим учителям йоги на веревках прошлого столетия; включен ряд заметок о «сексуальных» практиках наподобие «ваджролимудры», а также раскрыта история создания самой рукописи.
Прекрасный перевод текста был подготовлен Татьяной Павловой. Редактура – Ольга Прокопчук. Отдельное спасибо за помощь в публикации статьи Дарье Болюх и Татьяне Приходько.
Последнее десятилетие стало весьма плодотворным в том, что касается академического изучения йоги: проведены две крупнейшие международные научные конференции по йоге, в университетах открылись йоговские магистерские программы, прошло несколько выставок в Париже, Нью-Йорке, Лондоне с редчайшими йоговскими экспонатами, состоялись несколько летних академических школ, опубликовано множество редких монографий по исследованию йогических текстов и исследований йоги на примере широкого индологического материала, в том числе джайнского и буддистского. Многие из этих событий вам знакомы из деятельности наших инструкторов, являющихся их активными участниками, а зачастую и инициаторами.
Годами исследователи йоги пробивались сквозь ряд научных проблем, затрагивающих историю материалов на санскрите и близких ему пракритах (региональные языки и диалекты). Иногда появлялись любопытные, дополняющие картину находки из тамильской, тибетской, яванской среды, но это происходило выборочно и нечасто. Благодаря проделанной работе за последний десяток лет заполнено множество пробелов в знании о прошлом йоги.
Необходимо помнить, что на становление современной йоги оказал значительное влияние период могольской колонизации Индии. С их появлением йога меняется. Йогины вступают в контакт с другой эзотерической системой – суфизмом. Возникают новые условия жизни, и некоторые течения либо исчезают, либо трансформируются. Однако об этих контактах и изменениях нам известно немного. Период между началом могольских завоеваний и появлением на континенте новой силы (британцев) остается весьма туманным. С появлением в Индии теософов и других западных «искателей» благодаря их мемуарам и заметкам из путешествий (зачастую крайне романтическим) мы открываем новые образы йогинов и традиции. Йога поменялась, – но что конкретно происходило в очерченном промежутке времени, до сих пор было изучено недостаточно.
8 ноября была реализована очень интересная инициатива – на мой взгляд, весьма своевременная: она стала поворотной в исследовании как непосредственно учения йоги, так и эзотерики в целом. В Марселе прошла онлайн-конференция современных исследователей йоги и суфизма «Йога и мусульманские сообщества: трансрегиональные перспективы». Ниже я выложу тезисы конференции. Большинство участников хорошо известны в мире йоги, а вам знакомы по переводам нашего проекта @YogaScience (Джейсон Берч, Джеймс Маллинсон, Карл Эрнст), – но искренне порадовали меня даже не они, а исследователи суфийской поэзии. Замечательно, когда доклад начинается с фразы «я не специалист в йоге, но ...», а дальше излагаются любопытнейшие факты. Обо всех материалах вы сможете прочесть в «тезисах», но один доклад я бы отметил отдельно.
Torsten Tschacher, специалист по тамильской исламской поэзии из Гейдельберга, привел ряд примеров южноиндийских исламских «песен гнозиса» (т.н. суфийская поэзия) с явными йогическими вставками. В текстах можно встретить упоминание чакр (в известных каждому терминах «манипура», «муладхара» и т.д.), 96 сиддх, расположение Солнца справа и Луны слева и многие другие аспекты йоговской антропологии. Из интересного: суфийский «нафс» использовался для определения места для чакры анахата. Некоторые тексты начинаются с «Ом Шивая» (приветствие Шиве). Отдельно он выделил текст «Веетапураанам», направленный на прояснение Корана. В нем приводятся все чакры, за исключением анахаты, через которые поднимается зикр. А имя бога названо как «Каала».
На конференции было представлено также множество других интереснейших докладов. Изучение переплетений между йогой и другими эзотерическими традициями имеет огромное значение. Как заметил в своем докладе другой исследователь, Jean Arzoumanov, в текстах тех лет зачастую не различают йогов и суфиев – эти понятия нередко служат синонимами. Подобные примеры указывают на универсальность эзотерики и естественную «внеконфессиональную» необходимость человечества в духовном опыте. Чем больше знаний о таких связях мы получим, тем богаче будет наше представление о духовной природе человека.
Дуже рекомендую новий український переклад першого розділу "Камасутри" у супроводі коментаря Яшодхари від інструктора йоґи та викладача санскрита Ольги Неліної, спільно обговорено з Андрієм Скібіцьким.
Из приятного. Сегодня друзья из Португальской федерации йоги поделились неожиданной новостью, что на известном бразильском канале @yogaeciencia выложили обзор книги Гуру «Йога: физиология, психосоматика, биоэнергетика». Порадовала и схожесть названия канала с нашим проектом @YogaScience.
Humans are made of wantings. This idea is the core of yogic spirituality (see "icchā"). Desire is something that anticipates and creates humans thought. Our wishes are what strives us into sexual relations, dominance, good health, reproduction, creativity, knowledge and self-development. It seems like an easy task, but in reality – it's not.
We are filled with modern narratives on every issue, and we know what is good and bad, positive and negative, right and wrong. We don't actualize these discourses as something alien to us. They blur our senses, and we lose our genuine perception of Self and its desires. The conscious self does not exist anymore. It is dissolved in narratives and motives that have nothing to do with us.
Yoga is a teaching, that has declared a number of practices (as yearly as 3 century b.c.) that refresh our perception, help to realize (abhijñā) our genuine inner-wants, to form a meta-contextual supposition to confront, understand and actualize the roots of religious, political and other "mainstream" agenda, to be free, to rediscover our Self.
These practices are aimed to reach bodily, sensual, mental and transpersonal experience – all of which is needed to have a breakthrough in understanding the self and what drives it. Yoga consists of many practices, but all of them will make sense only in the case when the practitioner is acquainted with the esoterical knowledge of yoga, its mystical part.
That is why I start a new class, which I called "Esoterics of Yoga". The course includes breathing, cognitive (meditating) and bodily practices, but the heart of the course lays in the esoteric part of its teaching. The language in the course will be English. More about me, my yogic, academic and Ukrainian background you can find on my personal page https://www.in.yoga/en/dmytro-danylov/ . To sign up, please visit https://forms.gle/SXKPbZWRjcZCRVhdA
Зустрічався з учнем, і під час спілкування згадав, що колись склав список українських текстів про Індію та йоґу — наукові роботи, переклади, вірші сучасних поетів і більш ранніх авторів (Франко, Леся Українка, Ріттер та ін.). Нижче додаю файл з посиланнями.
Многие йоги знают лунный комплекс упражнений "Чандра намаскар". Прекрасный и загадочный комплекс. Много в нем таинственного, как в самом состоянии, которым наполняется тело по мере выполнения, так и в его истории. Отдельной загадкой наполнен образ Чандры, луны, состояниями которого, прокачивается практикующий. Изображений Чандры мало, однако иногда встречаются. В ютуб выложил короткое видео с его изваянием, датируемый 10 веком н.э.
В 2016 году я издал книгу-руководство, для желающих практиковать йогу еще и вертикально — на стене с помощью веревок (йога-патта). Там была глава, где я вводил читателя в контекст использования веревок в духовных практиках Индии. В книге в несколько страниц я излагаю историю йога-патты, прилагаю разные изображения, начиная от самых древних. Мое повествование заканчивается 60-ми годами ХХ века. Однако, я совсем не сказал, что йога-патта до сих пор используется в Индии не только как инструмент для духовного подвижничества, но и как элемент повседневной бытовой жизни. Чтобы исправить ситуацию, выкладываю фото со мной и представителями племени-касты «рабари», сделанную в свое время в Гуджарате.
Ежегодно в течении последних 50-ти лет в маленьком горном поселке в Швейцарии проходит конгресс Европейского союза йоги (EUY). В этом году мероприятие стало особенным.
50-ти летний юбилей это эпично само по себе. На мероприятие были приглашены преподаватели, которые стояли у истоков, участвовали и организовывали первый конгресс. Смотреть в глаза, общаться с людьми, которые занимались йогой больше, чем я прожил, это трогает очень глубоко. Кто-то между делом рассказывает как он вел занятие по хатхе для Кришнамурти, другой с улыбкой вспоминает замечания в свой адрес Дешикачара. Путешествия автобусом через Иран, Афганистан, Пакистан в Индию в 60-х и 70-х для этих людей были нормой и анекдоты из таких приключений всплывают то тут, то там.
Помимо этого, это был мой первый Зиналь на должности Вице-президента EUY. Подготовка этого мероприятия шла весь последний год. Я очень рад тому, что удалось внедрить некоторые новшества. В этом году мы сделали несколько круглых столов на такие темы как "Non-religious Bhakti - is it possible in the modern world?", "Open mind vs. Open heart", и другие, с любопытной и глубокой дискуссией между несколькими участниками. Эти обсуждения не обошлись и без острых конфронтаций, что заставило многих взбодрится интеллектуально, да и эмоционально тоже. Я рад, что на этот конгресс йоги нам вместе с коллегами из EUY удалось пригласить преподавателей с научными степенями в сфере физики, религиоведения, филологии (санскрит), философии.
Особенно приятно было то, что на конгресс приехало много друзей – инструкторов и учеников из Украинской федерации йоги. Мы не только знакомили с особенностями йоги в Украине, но и прикалывали к нашим блюдам, географии, традициям. Увы, не все Европейцы следят за военными событиями в Украине. Европейские йоги знают еще меньше деталей, бытуют пацифистские мнения. Возможность пообщаться с украинцами, увидеть реальные фото агрессии рф, послушать личные истории, информацию о наших служащих в ВСУ учениках и инструкторах, о наших плененных друзьях, все это отрезвило и взбодрило европейских коллег, позволив посмотреть более объективно на происходящее.
Помимо, было много ярких моментов на занятиях и в кулуарах, но эти три элемента сделали Зиналь особенным. Без сомнения, пол века для древней йоги - не много, но 50 событий такого масштаба, безусловно, оказали значимый вклад в то, какой йога станет в будущем.
Слёзы, да и только: вот что есть эти звуки! – слышатся голоса скорбящих мантр при доносящихся из йога-студий бубнениях. Забыли некоторые йоги, что мантрой зовётся! – грустят древние. Да, было время, когда наш клич будил рассвет и сопровождал закат, вызывал грозу и проливал дождь! Время, когда рык мантр пронизывал тишину тёмного неба и призывал звёзды разверзнуться просветлением. Мудрец пробуждал нами солнце, а оно в ответ наполняло его светом мысли! Огонь не только согревал жилище и кормил, но и наполнял дух силой и делил её с бессмертными! О мудрые, о создавшие нас, неужто предаются забвению сакральные слоги и горят рукописи?! О великие, разве прервалось наследие? Неужели так и останемся мы звучать молитвами, песнями гитарными да киртанами барабанными? Чем быть исковерканными нью-эйджем да голосами слащаво-басистыми, не лучше ли остаться нам в памяти пустотою нечленною? Чем фольклорными стать на родине и попсовыми стать в i-плеере, чем взывать нам к аудитории, нежели к безмерному, – не вернее ли остаться нам никем не исторгнутыми?!
Что же делать нам, о вселенная? Ты скажи нам, хозяйка грозная, аль остались йогины сведущие да взывать не забывшие, нас изрекать верно могущие и до саморожденных достучаться с нашей помощью могущие?
To accompany the article, I am posting a video on the topic of misconceptions about vegetarianism in ancient India. Recorded in English, read for the European Union of Yoga.
Vegetarianism: Key Misconceptions of its Ancient Indian Roots
https://youtu.be/ueKeIrLtXg8
Online conversation for the anniversary of the European Yoga Union.
During last year's celebration of International Yoga Day, I listened very carefully to all the statements of vegetarianism promoters. In fact, this conversation formed the basis of this video. Next, I will give a list of the main theses of vegetarianism advocates and show how far-fetched they are.
Misconceptions:
1. “Vedian culture” tells us to avoid animal foods.
2. The real Hindu tribes did not eat meat.
3. Buddha and Mahavira did not eat meat (referring to the practice of ahimsa).
4. Ayurveda teaches that we should not eat meat.
5. India is a vegetarian country.
Link to an article on the topic with all links: https://www.yoga-discourse.com/2018/0...
Багато років тому, у свої студентські роки, я вирішив спробувати вегетаріанський підхід до харчування. Було цікаво зрозуміти, як поводитиметься моє тіло і з якими труднощами я зіткнуся. Під час цього періоду я багато в чому переглянув свої харчові звички. Завдяки даній обітниці й емпіричним спостереженням за своїм станом мені вдалося виявити найбільш комфортне для себе харчування. Пізніше траплялися й інші подібні практики щодо харчування, як от: тривалі голодування (до 21 дня), багато різних монопродуктових чисток, сироїдіння тощо. На певному етапі стало зрозуміло, що для того, щоб рухатися далі в підборі індивідуального харчування, потрібно вдатися до лабораторних аналізів, у тому числі ДНК-тестів, – що я, власне, і зробив. Пізніше були консультації з фахівцями у сфері медицини, мікробіології, генетики... Загалом, харчування – складна тема, тож не дивно, що її вивченням людство займається від початку свого існування. Як результат, накопичилося дуже багато знань у цій сфері, проте лишилися й «білі плями» у питаннях харчування. Йдеться про вегетаріанство – точніше, навіть не про власне рослинну дієту, а про ті ідеологічні підстави, на які спираються її популяризатори.
На останньому Міжнародному дні йоги я уважно вислухав усі тези пропагандистів вегетаріанства. Варто зауважити, такій впевненості у своїй «ідеології» можна лише позаздрити, тим більше, що всі без винятку аргументи є безпідставними. Власне, цьому й присвячена дана стаття. Нижче я наведу основні тези популяризаторів вегетаріанства й визначу, наскільки надуманими вони є.
Перша теза:«Ведична культура вчить уникати тваринної їжі». Попри те, що це питання досконально вивчене, а теза розбивається вщент об видані перекладні тексти Ріґведи, Атхарваведи й Упанішад, тим не менш, вона все ще застосовується.
«Ведична культура» – це термін Міжнародного товариства свідомості Крішни, створений у XX столітті: він не має прямого стосунку до Вед. Навпаки, у стародавньому ведійському каноні (датування Вед – приблизно 1700-1100 рр. до н.е.) зустрічається безліч прикладів м’ясних уподобань аріїв. Ось буквально декілька з них:
«Адже мені готують одразу п’ятнадцять-двадцять биків, потім я їм також жир. Мені наповнюють обидві сторони живота. Індра – вище за все!» (Ріґведа X.86.14).
«Один жене вниз до води кульгаву корову, інший обробляє м’ясо, привезене в кошику». [Ріґведа 1.161.10].
«І якщо він бажає: «Нехай народиться в мене син вчений, прославлений, який відвідуватиме зібрання, який говоритиме приємні слова; нехай буде він вивчати всі веди й досягне повного терміну життя», – то, зваривши рис з м’ясом, нехай вони [з дружиною] їдять його разом з очищеним маслом. Воістину, тоді вони зможуть народити [такого сина] – за допомогою м’яса бичка або бика». (Бріхадараньяка-Упанішада VI.4.18).
На прикладі навіть цих цитат стає очевидним, що теза про вегетаріанство аріїв є хибною – м’ясо вони вживали. Більше того, тваринна їжа була пов’язана з такими ключовими елементами їхньої культури, як дітонародження, жертвопринесення тощо.
Друга теза пов’язана з першою. Її автори стверджують, ніби до заселення аріями Індії в другому тисячолітті до нашої ери місцеві жителі індійського субконтиненту – автентичні індійські племена – не харчувалися м’ясом. (Ми розглянемо й цей аргумент, хоча в мене особисто виникає питання – навіщо комусь наслідувати звичаї давніх доарійських племен Індії).
Так ось, це твердження теж носить фантазійний характер. Почну здалеку. Як зауважує Джон Нобл Уїлфорд (J.N. Wilford [1]), скелети з центральної Індії 15000-річної давнини ілюструють надмірний розвиток кістки правого передпліччя: це пов’язано з киданням списа та пращі (петля для метання каменя).
Археологічні ж дослідження показали, що в епоху палеоліту, тобто задовго до переселення аріїв, у печерах річкових долин Декану і в передгір’ях Північної Індії, у Ґуджараті й Кашмірі «основними заняттями населення в цей період були полювання та рибальство». «Виявлено велику кількість кістяних гарпунів, шил, голок». Серед населення Хараппської цивілізації чимале значення мало скотарство. «З домашніх тварин відомі вівця, коза, корова... розводили й курей» (Бонгард-Левін [2]). У Хараппі також уживали м’ясо буйвола, черепахи, собаки, річкову й морську рибу. (B.B. Lal [3], I. Chakravarthy [4], S. Mukhopadhaya [5]). Собаки та кури досі популярні серед племен Мундо, Сантхалов, Хо та ін. (S. Mukhopadhaya). Таким чином, ми бачимо, що ще задовго до приходу аріїв племена індійського субконтиненту були мисливцями й рибалками, тобто харчувалися переважно тваринною їжею.
Ще одна ідея, яку експлуатують популяризатори вегетаріанства, – ахімса («ненасильство»: префікс «а» означає заперечення – «не», корінь «хімс» – «бити», «ранити», «шкодити», «вбивати»).Так, дійсно, це поняття притаманне індійській культурі. Воно зустрічається в текстах, адресованих брахманам, у буддійських та джайнських текстах. Проте саме поняття означає «незашкодження» і з вживанням м’яса у їжу не пов’язане. У згаданих традиціях м’ясо вживали. У випадку з Буддою і Махавірою (засновником джайнізму) є приклади з їхнього життя, де описано, як обидві ці великі особистості споживали м’ясо (нижче я наводжу блок з описом свідчень їхнього м’ясоїдства).
Про Будду. Приблизно в 486 році Гаутама Будда помер у віці 80 років в Кушінаґарі після поїдання м’яса, яке йому подав коваль Чанда (E.J. Thomas [6]). Це м’ясо було свинячим, sūkara-maddava, згідно Maha-parinibbanaSutta. Цей факт з життя Будди свідчить про те, що й він, і його послідовники приймали м’ясо у якості милостині. Цей факт – не єдиний у досліджуваних текстах. В історії з Mahāvagga [7] генерал Сіхі запропонував м’ясо Гаутамі. Той його з’їв. Після прийому їжі Будда виголосив промову про те, що він дозволяє ченцям рибу і м’ясо в тому випадку, якщо монах знає, що ця їжа не була вбита спеціально для нього (udissakataṃ).
Про Махавіру. Махавіра також дотримувався подібного принципу вживання м’яса. Під час сильного нездужання Махавіра відправляє свого послідовника до мирянки Реваї з відмовою від двох голубів, яких вона для нього приготувала, але з проханням віддати йому залишки птаха, убитого кішкою. Після вживання цього м’яса Махавіра незабаром одужав (Viyāhapannati, ш.15; Alsdorf [8]).
Таким чином, ми бачимо, що обидва засновники релігійних традицій уживали м’ясо в їжу. Інше питання, що обидва проповідували принцип ахімси, який у їхньому випадку полягав у можливості вживання залишків м’яса тварин, убитих хижаками або третіми особами, і їм не адресованого. Подібним чином цей принцип описаний і в законах Ману для брахманів, з необхідністю принести тварину богам як жертвопринесення [9].
Наступний аргумент, що приводиться як доказ на захист вегетаріанства. Процитую почуту мною тезу дослівно: «Аюрведа вчить не їсти м’ясо».Звісно ж, напрямок цієї думки помилковий. Наведу кілька прикладів з аюрведичних трактатів, де йдеться про протилежне. Ось уривки з Чарака-самхіти [10]:
1.6.11 Тому нехай [людина] вживає в зимову пору масні, кислі, солоні соки, жир, м’ясо водяних і болотяних [істот].
1.6.12 Нехай людина їсть подрібнене м’ясо мешканців нір і хижаків, п’є вино (madirā), ром (sīdhu) та брагу (madhu).
1.6.24 Нехай з приходом весни [людина] регулярно робить фізичні вправи, змащує тіло, вдихає дим лікарських трав, полоще рот і накладає аньджану, очищується теплою водою.
1.6.25 [Прописано] змащування тіла чанданою й аґуру. Їжа: з ячменю й пшениці, оленина, кролятина, м’ясо антилопи, перепілки, сірої куріпки.
1.6.28 Той, хто влітку вживає холодну кашку (mantha) з цукром, молоко, м’ясо лісових тварин і птахів, топлене масло, рис шалі, не помирає [від хвороб].
1.6.38 Задля підтримки вогню [травлення] треба вживати старий ячмінь, пшеницю, рис шалі з м’ясом лісових тварин і приготованим (saṁskṛta) супом.
1.6.43 Сказано, що після відходу хмар, [тобто восени], слід їсти перепілок, куріпок, баранину, оленину, кролятину, м’ясо антилопи з рисом шалі, ячменем і пшеницею.
В іншому тексті, Сушрута-самгіта (гл. 46), йдеться про те, що навіть сакральна для індійського суспільства яловичина – це «гарний засіб від астми, кашлю, застуди, хронічної температури, утоми й для швидкого травлення; вона очищує (pavitra) і полегшує вітер» (Alsdorf). Відтак ми бачимо, що м’ясо рекомендувалося ключовими аюрведичними текстами для прийому в конкретних профілактичних і лікувальних цілях.
Ну, і наостанок теза, яка не стосується аргументів на користь вегетаріанства, однак іноді читається між рядків: «Індія – вегетаріанська країна». Індія НЕ є вегетаріанською країною. Згідно зі статистичними даними за 2007 рік, тільки 30% індійці – вегетаріанці, решта 70% уживають продукти тваринного походження (IBN – State of the Nation Survey [11]). Статистика за 2016 рік ілюструє відсутність змін у цьому питанні (National Family Health Survey (NFHS-4) [12]).
Спроби «розкрутити» вегетаріанство в сучасних реаліях набувають форм новітньої релігійності, обростаючи свіжими псевдонауковими фактами, міфами й легендами щодо його коріння. У цій статті розглянуто лише деякі, найбільш поширені з них. Проте на підставі всіх вказаних аргументів зрозуміло, що наведені переконання сучасних популяризаторів вегетаріанства є безпідставними. Уживання м’яса грало важливу історичну, культурну та оздоровчу роль в Індії від найдавніших часів і до сьогодення.
