«Ведична культура» – це термін Міжнародного товариства свідомості Крішни, створений у XX столітті: він не має прямого стосунку до Вед. Навпаки, у стародавньому ведійському каноні (датування Вед – приблизно 1700-1100 рр. до н.е.) зустрічається безліч прикладів м’ясних уподобань аріїв. Ось буквально декілька з них:
«Адже мені готують одразу п’ятнадцять-двадцять биків, потім я їм також жир. Мені наповнюють обидві сторони живота. Індра – вище за все!» (Ріґведа X.86.14).
«Один жене вниз до води кульгаву корову, інший обробляє м’ясо, привезене в кошику». [Ріґведа 1.161.10].
«І якщо він бажає: «Нехай народиться в мене син вчений, прославлений, який відвідуватиме зібрання, який говоритиме приємні слова; нехай буде він вивчати всі веди й досягне повного терміну життя», – то, зваривши рис з м’ясом, нехай вони [з дружиною] їдять його разом з очищеним маслом. Воістину, тоді вони зможуть народити [такого сина] – за допомогою м’яса бичка або бика». (Бріхадараньяка-Упанішада VI.4.18).
На прикладі навіть цих цитат стає очевидним, що теза про вегетаріанство аріїв є хибною – м’ясо вони вживали. Більше того, тваринна їжа була пов’язана з такими ключовими елементами їхньої культури, як дітонародження, жертвопринесення тощо.
Друга теза пов’язана з першою. Її автори стверджують, ніби до заселення аріями Індії в другому тисячолітті до нашої ери місцеві жителі індійського субконтиненту – автентичні індійські племена – не харчувалися м’ясом. (Ми розглянемо й цей аргумент, хоча в мене особисто виникає питання – навіщо комусь наслідувати звичаї давніх доарійських племен Індії).
Так ось, це твердження теж носить фантазійний характер. Почну здалеку. Як зауважує Джон Нобл Уїлфорд (J.N. Wilford [1]), скелети з центральної Індії 15000-річної давнини ілюструють надмірний розвиток кістки правого передпліччя: це пов’язано з киданням списа та пращі (петля для метання каменя).
Археологічні ж дослідження показали, що в епоху палеоліту, тобто задовго до переселення аріїв, у печерах річкових долин Декану і в передгір’ях Північної Індії, у Ґуджараті й Кашмірі «основними заняттями населення в цей період були полювання та рибальство». «Виявлено велику кількість кістяних гарпунів, шил, голок». Серед населення Хараппської цивілізації чимале значення мало скотарство. «З домашніх тварин відомі вівця, коза, корова... розводили й курей» (Бонгард-Левін [2]). У Хараппі також уживали м’ясо буйвола, черепахи, собаки, річкову й морську рибу. (B.B. Lal [3], I. Chakravarthy [4], S. Mukhopadhaya [5]). Собаки та кури досі популярні серед племен Мундо, Сантхалов, Хо та ін. (S. Mukhopadhaya). Таким чином, ми бачимо, що ще задовго до приходу аріїв племена індійського субконтиненту були мисливцями й рибалками, тобто харчувалися переважно тваринною їжею.
Ще одна ідея, яку експлуатують популяризатори вегетаріанства, – ахімса («ненасильство»: префікс «а» означає заперечення – «не», корінь «хімс» – «бити», «ранити», «шкодити», «вбивати»). Так, дійсно, це поняття притаманне індійській культурі. Воно зустрічається в текстах, адресованих брахманам, у буддійських та джайнських текстах. Проте саме поняття означає «незашкодження» і з вживанням м’яса у їжу не пов’язане. У згаданих традиціях м’ясо вживали. У випадку з Буддою і Махавірою (засновником джайнізму) є приклади з їхнього життя, де описано, як обидві ці великі особистості споживали м’ясо (нижче я наводжу блок з описом свідчень їхнього м’ясоїдства).
Про Будду. Приблизно в 486 році Гаутама Будда помер у віці 80 років в Кушінаґарі після поїдання м’яса, яке йому подав коваль Чанда (E.J. Thomas [6]). Це м’ясо було свинячим, sūkara-maddava, згідно Maha-parinibbanaSutta. Цей факт з життя Будди свідчить про те, що й він, і його послідовники приймали м’ясо у якості милостині. Цей факт – не єдиний у досліджуваних текстах. В історії з Mahāvagga [7] генерал Сіхі запропонував м’ясо Гаутамі. Той його з’їв. Після прийому їжі Будда виголосив промову про те, що він дозволяє ченцям рибу і м’ясо в тому випадку, якщо монах знає, що ця їжа не була вбита спеціально для нього (udissakataṃ).
Про Махавіру. Махавіра також дотримувався подібного принципу вживання м’яса. Під час сильного нездужання Махавіра відправляє свого послідовника до мирянки Реваї з відмовою від двох голубів, яких вона для нього приготувала, але з проханням віддати йому залишки птаха, убитого кішкою. Після вживання цього м’яса Махавіра незабаром одужав (Viyāhapannati, ш.15; Alsdorf [8]).
Таким чином, ми бачимо, що обидва засновники релігійних традицій уживали м’ясо в їжу. Інше питання, що обидва проповідували принцип ахімси, який у їхньому випадку полягав у можливості вживання залишків м’яса тварин, убитих хижаками або третіми особами, і їм не адресованого. Подібним чином цей принцип описаний і в законах Ману для брахманів, з необхідністю принести тварину богам як жертвопринесення [9].
Наступний аргумент, що приводиться як доказ на захист вегетаріанства. Процитую почуту мною тезу дослівно: «Аюрведа вчить не їсти м’ясо». Звісно ж, напрямок цієї думки помилковий. Наведу кілька прикладів з аюрведичних трактатів, де йдеться про протилежне. Ось уривки з Чарака-самхіти [10]:
1.6.11 Тому нехай [людина] вживає в зимову пору масні, кислі, солоні соки, жир, м’ясо водяних і болотяних [істот].
1.6.12 Нехай людина їсть подрібнене м’ясо мешканців нір і хижаків, п’є вино (madirā), ром (sīdhu) та брагу (madhu).
1.6.24 Нехай з приходом весни [людина] регулярно робить фізичні вправи, змащує тіло, вдихає дим лікарських трав, полоще рот і накладає аньджану, очищується теплою водою.
1.6.25 [Прописано] змащування тіла чанданою й аґуру. Їжа: з ячменю й пшениці, оленина, кролятина, м’ясо антилопи, перепілки, сірої куріпки.
1.6.28 Той, хто влітку вживає холодну кашку (mantha) з цукром, молоко, м’ясо лісових тварин і птахів, топлене масло, рис шалі, не помирає [від хвороб].
1.6.38 Задля підтримки вогню [травлення] треба вживати старий ячмінь, пшеницю, рис шалі з м’ясом лісових тварин і приготованим (saṁskṛta) супом.
1.6.43 Сказано, що після відходу хмар, [тобто восени], слід їсти перепілок, куріпок, баранину, оленину, кролятину, м’ясо антилопи з рисом шалі, ячменем і пшеницею.
В іншому тексті, Сушрута-самгіта (гл. 46), йдеться про те, що навіть сакральна для індійського суспільства яловичина – це «гарний засіб від астми, кашлю, застуди, хронічної температури, утоми й для швидкого травлення; вона очищує (pavitra) і полегшує вітер» (Alsdorf). Відтак ми бачимо, що м’ясо рекомендувалося ключовими аюрведичними текстами для прийому в конкретних профілактичних і лікувальних цілях.
Ну, і наостанок теза, яка не стосується аргументів на користь вегетаріанства, однак іноді читається між рядків: «Індія – вегетаріанська країна». Індія НЕ є вегетаріанською країною. Згідно зі статистичними даними за 2007 рік, тільки 30% індійці – вегетаріанці, решта 70% уживають продукти тваринного походження (IBN – State of the Nation Survey [11]). Статистика за 2016 рік ілюструє відсутність змін у цьому питанні (National Family Health Survey (NFHS-4) [12]).
Спроби «розкрутити» вегетаріанство в сучасних реаліях набувають форм новітньої релігійності, обростаючи свіжими псевдонауковими фактами, міфами й легендами щодо його коріння. У цій статті розглянуто лише деякі, найбільш поширені з них. Проте на підставі всіх вказаних аргументів зрозуміло, що наведені переконання сучасних популяризаторів вегетаріанства є безпідставними. Уживання м’яса грало важливу історичну, культурну та оздоровчу роль в Індії від найдавніших часів і до сьогодення.
